Хмельницький «Сокіл» заявився у чемпіонат України, а це означає, що він прийняв правила гри, встановлені АФУ та ФФУ. Одне з них – післяматчеве рукостискання. У цьому навіть немає нічого такого, чим можна було б захоплюватися. Просто свідчення поваги до суперника.

«Сокіл» вперто ігнорує цей момент. Виправдати таке не можна. Частково було б зрозуміло, якби клуб був обтяжений трофеями. Це дає певне моральне право вважати себе особливим. Так, як свого часу — світлої пам’яті «Інтеркас» та «Шахтар». Ті вперто правили своєї. І прикривалися титулами, як щитом. Врешті, гранди завжди ставлять себе окремо – «Барселона», «Реал», «Ювентус», «Баварія».

Тільки от у хмельницького клубу такого щита немає. І невідомо – чи буде. Зате досхочу гоноровитості. І хибного мислення – без нас світова історія поверне назад, а український футзал зупиниться. Не зупиниться. Йому потрібен Хмельницький. Але Хмельницькому, не обтяженому змаганнями найвищого рівня – ще більше. Тому у «Сокола» в оголошеній ним же війні ставки вищі, ніж у АФУ.

Головний тренер команди Роман Ковальчик називає своїх же гравців непотрібом. Клуб вказує тренерському штабу молодіжної збірної вигідне йому формування четвірок. Це, щонайменше, відсутність стратегічного мислення. Бо до такого тренера і клубу ніхто з гравців йти не захоче.

«Сокіл» неочікувано сильно зіграв проти «Енергіі». І очікувано бридко повів себе після кожного матчу.

Тепер на команду чекає наступний сезон. У інтересах самого «Сокола» стати нормальним і дотримуватись всіх правил гри.

Бо як сказано у притчах, “перед падінням возноситься серце людини, а упокорення передує славі”.

Прес-служба СК «Енергія»